Як маля-ведмежа обвело навколо пальця маститих єгерів
Звірі – мудрі, хитрі й… везучі. За стосунків їх з людьми трапляється чимало кумедних пригод, пише Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ.Міжгірський район.
Одну з веселих оказій оповів друг-ровесник — перший заступник директора нацпарку «Синевир» Іван Маркович.У той час, коли вона сталася, він ще працював у флагмані промисловості району – Міжгірському лісокомбінаті. Місцем події було село Верхній Бистрий. В один час тривалий період цей гірський осідок зухвало тероризував наскоками на обійстя селян клишоногий, причому не бурмило-вуйко, а ведмежатко серед білого дня потрошило усе підряд, що надибувало у хліві чи кошарі. На десерт полюбляло ще потрясти сливи, наситившись і фруктовою садовиною. Звісно, місцевий нарід не витримав таке безчестя і тривожно заголосив про напасть у лісове підприємство, звідки на ноги була піднята єгерська служба.Гурт мисливців влаштував засідку на околиці населеного пункту, бо, зі слів горян, саме сюди пролягав ведмежий путівець. Чатуючи на «пірата садиб», браві звіробої час від часу з нудьги дозволяли собі перехилити чарчину оковитої.
Час плив, та ба, ведмежа не показувалося, та й ще опорожніли пляшки –
довелося гінцю з ватаги полювачів бігти у сільську крамницю за
додатковою горілкою і закускою. Споживаючи в черговий раз зілля-казенку,
один з ловців все-таки запримітив, що від хлівів чимчикує четвероноге,
але надто чудного яскравого білого кольору. «Та це вівця-ваклеша», —
висміяли пильного далекозорого колеги, щоправда, насторожила їх дивна
тучність тварини. Але лише на якусь мить, бо знову взялися за чарки.
Отямилося стрілецтво під градусом за челядницького лементу, бо,
виявилося, що кілька хвилин тому вкотре вівчарня позбулася ягнятка.
Більше того, саме неподалік них виднівся свіжий слід розбишаки. Ледь до
бійки не дійшло, хто був винен, бо медвежа їх, мисливців зі стажем,
обхитрило.З’ясувалося, що під час останнього опришківського вояжу
малолітній хижак впав у глибоку яму з вапном. Прововтузився кілька годин
у ковбані, і його шкіра за час дряпання з прірви нагору встигла
перетворитися у своєрідний білосніжний камуфляж, що й став рятівним.
http://karpatnews.in.ua/news/101431-klyshonohe-malia-obdurylo-dosvidchenykh-znavtsiv.htm#sthash.ZnxsQmYC.dpufОдну з веселих оказій оповів друг-ровесник — перший заступник директора нацпарку «Синевир» Іван Маркович.У той час, коли вона сталася, він ще працював у флагмані промисловості району – Міжгірському лісокомбінаті. Місцем події було село Верхній Бистрий. В один час тривалий період цей гірський осідок зухвало тероризував наскоками на обійстя селян клишоногий, причому не бурмило-вуйко, а ведмежатко серед білого дня потрошило усе підряд, що надибувало у хліві чи кошарі. На десерт полюбляло ще потрясти сливи, наситившись і фруктовою садовиною. Звісно, місцевий нарід не витримав таке безчестя і тривожно заголосив про напасть у лісове підприємство, звідки на ноги була піднята єгерська служба.Гурт мисливців влаштував засідку на околиці населеного пункту, бо, зі слів горян, саме сюди пролягав ведмежий путівець. Чатуючи на «пірата садиб», браві звіробої час від часу з нудьги дозволяли собі перехилити чарчину оковитої.
Час плив, та ба, ведмежа не показувалося, та й ще опорожніли пляшки –
довелося гінцю з ватаги полювачів бігти у сільську крамницю за
додатковою горілкою і закускою. Споживаючи в черговий раз зілля-казенку,
один з ловців все-таки запримітив, що від хлівів чимчикує четвероноге,
але надто чудного яскравого білого кольору. «Та це вівця-ваклеша», —
висміяли пильного далекозорого колеги, щоправда, насторожила їх дивна
тучність тварини. Але лише на якусь мить, бо знову взялися за чарки.
Отямилося стрілецтво під градусом за челядницького лементу, бо,
виявилося, що кілька хвилин тому вкотре вівчарня позбулася ягнятка.
Більше того, саме неподалік них виднівся свіжий слід розбишаки. Ледь до
бійки не дійшло, хто був винен, бо медвежа їх, мисливців зі стажем,
обхитрило.З’ясувалося, що під час останнього опришківського вояжу
малолітній хижак впав у глибоку яму з вапном. Прововтузився кілька годин
у ковбані, і його шкіра за час дряпання з прірви нагору встигла
перетворитися у своєрідний білосніжний камуфляж, що й став рятівним.
Це добре відомий факт, що собаки одні з найбільш симпатичних тварин на планеті.
